Статистика від VOL вражає: За 7 років її роботи відновлено 7500 приладів загальною вартістю 18,5 млн EUR.

У 2022 році ВОЛ офіційно став благодійним фондом і всі зусилля спрямував на допомогу Силам Оборони України.

За рік з початку повномасштабного вторгнення рф благодійний фонд "Вектор" — оптична лабораторія" безплатно відремонтував 667 оптичних приладів для української армії. Ринкова вартість аналогічних нових приладів становить близько $1 484 000.

У розмові зі співзасновником VOL Ігорем Федірком кореспондент "Цензора" детально розпитав про те, як вдалося досягнути настільки високої ефективності у такій складній справі.

- 667 відремонтованих оптичних приладів за рік! Для мене це вражаюча цифра. Бо, по-перше, я розумію, скільки важкої праці вкладено в кожний прилад. А по-друге, навіть думка про те, що завдяки вам така сила-силенна прицілів, приладів нічного бачення і тепловізорів знову рятують життя бійців і допомагає бити русню, — гріє неймовірно.

У чому ваша мотивація? Хоча здається, я десь в запитання заклав частину відповіді.

- Мотивація дуже проста – зробити із себе максимально ефективну одиницю, яка допомагає Силам Оборони України підтримувати свою технічну базу у справному стані.

Якщо можна, трошки передісторії. Я взагалі останні 5 років жив у Швейцарії, побудував там бізнес. У мене там є неприбуткова організація, яка займається українцями, і невеликий український центр. Але, як тільки почалося повномасштабне вторгнення, я зібрав речі і повернувся.

- Людей зібрали швидко?

- Відразу оцінив де і хто є. Люди рятувалися, як могли. Дехто рятував свої родини. Але жоден з моїх інженерів, жодна людина, яка працює у волонтерській оптичній лабораторії, не покинула Україну. І ми дуже швидко відновили роботу, знайшли людей, які нам допомогли з устаткуванням. Адже нам були потрібні додаткові станки, спорядження, збільшення території. Ми активно шукали інженерів, які хотіли і могли працювати. І, до речі, робимо це і зараз.

- Інженери – ті, хто, власне, ремонтує прилади.

- Так. Є декілька категорій: інженер з ремонту оптико-електронних приладів, інженер з ремонту оптичних приладів та інженер виробничого цеху. Інженери з ремонту оптико-електронних приладів приймають в роботу тепловізори, тепловізійні приціли, цифрові багатофункціональні прилади для спостереження тощо. Інженери з ремонту оптичних приладів займаються так званою "класичною" оптикою: оптичними прицілами, зоровими трубами, трубами розвідників, коліматорними прицілами, приладами нічного бачення тощо. Інженер виробничого цеху працює над виготовленням необхідних деталей для ремонту приладів або — інструментів для інженерів, тому що на різні прилади потрібні різні ключі для розбірки, наприклад.

А мотивація у нас єдина – допомагати, бути ефективними, збільшувати технічну перевагу над ворогом. Тому що у нас немає такого, як у ворога, ресурсу. Ані грошового, ані людського. У нас єдина можливість – бути в 3-4 рази ефективнішими за ворога. І це — наша основна мета.

- Як ви отримуєте замовлення на ремонт приладів?

- Через те, що ми працюємо з 2015 року, у нас велика мережа сарафанного радіо. Зазвичай військові дуже відповідально ставляться до репутації. Тим більше знаючи, що у них на руках прилад, який може коштувати від 2 до 10 тисяч доларів. Тому вже зараз до нас в основному приходять через рекомендації. Проте досі доволі багато приладів потрапляє в лабораторію після невдалих спроб. І нам доводиться виправляти помилки "попередників", якщо це в принципі можливо. Звичайно, це ускладнює роботу інженерам і значно збільшує час ремонту.

Прилад після невдалого ремонту

- Тому одразу скажу всім, хто прочитає цей текст: хлопці/дівчата, якщо не вмієте ремонтувати, краще не чіпайте. Ви тепер знаєте, кому можна надсилати. Краще користуєтеся послугами спеців.

-Дякую. Ми не єдині, звичайно, по Україні. Але точно з найбільшим досвідом. Зустрічаються одинаки – інженери, які можуть лагодити відносно прості пошкодження. І вони знімають з нас певне навантаження. Але, знову ж таки, зауважте, що прилад вартістю 2-10 тисяч доларів краще довірити фахівцям. Тим паче велика кількість із них купується за рахунок пожертв суспільства.

- Скільки це збережених копійок людей, які б задонатили за новий прилад — при тому, що його можна відремонтувати – навіть важко собі уявити.

- Так і є. Ми навіть зараз бачимо: рік "великої" війни минув, люди виснажилися. Багато хто втратив роботу. Багато бізнесів закрилось. Мені буквально вчора пропонували дещо придбати — розпродають цілу мережу офісів з оргтехнікою. Тобто підприємства закриваються. На жаль. Є такі сектори бізнесу, які просто перестали існувати. Люди втрачають роботу, втрачають можливість допомагати. Зараз реальна вартість кожної копійки зросла максимально. Вона з кожною годиною, з кожним місяцем буде все важче здобуватися волонтерським рухом і державою. Цінність грошей і економіки зростає в рази з кожним днем. Ми розуміємо, що наш фонд є частиною цих процесів і намагаємось бути максимально ефективними. Математика проєкту доволі проста: витрати на ремонт одного приладу – ~ 10 до 20% вартості нового. По суті ми реанімуємо прилад за якусь десяту частину його вартості.

- Скільки інженерів безпосередньо у вас ремонтують ці прилади?

- Безпосередньо ремонтують прилади 6 інженерів. Ще 1 інженер займається виготовленням деталей для приладів у виробничому цеху. Все, що можемо самостійно виготовити, ми робимо самостійно. Все інше — закуповуємо, шукаємо по всьому світу або беремо з донорів. Наявність донорів є також важливою складовою із забезпечення необхідними деталями.

- Уф. Уявляю собі, які драматичні історії трапляються у вас із замовленням деталей по всьому світу.

- Так, різне буває. Інколи доводиться очікувати по декілька місяців, тому що деталі їдуть з Китаю або США. Але за роки роботи з’явилися надійні партнери, які нам в цьому допомагають. Є іноді такі запити: людина просто проїздом через Київ, у неї дві доби відпустки і на руках якийсь прилад, а також інструкція від хлопців "там десь є пацани у Києві, вони ремонтують і у них хороша репутація. Так ти їм завези, але скажи, що прямо от за ніч". (Це виняток з правил, але добре коли деталі є в наявності).

- Нічого собі.

- В реальності у нас такий випадок був. Загалом я намагаюся не тиснути на своїх інженерів, бо чітко розумію: сьогодні вони всю ніч попрацювали, а завтра вийдуть виснажені — і впаде якість. Я ціную свою команду. Кожен з них розуміє, для кого ці прилади, в кожного з них своя історія війни.

- Свій офіс у вас є?

- Скажімо так, лабораторія і є наш офіс. Окреме приміщення є поки що тільки у інженера виробничого цеху. Менеджер з прийому та обробки запитів, директор, я, всі інженери – працюємо разом над одною єдиною задачею.

- Ти засновник фонду? В чому полягають твої функції?

- Це, скоріше, питання знаходження фінансування. За 8 років існування лабораторії вона працює частково за мої гроші та гроші моєї родини, а також – за кошти спонсорів, меценатів, людей, які небайдужі до нашої роботи. Ми постійно проводимо збори та розіграші

- Наприклад?

- Наприклад, розігрували на стрімі Телебачення Торонто віджату трофейну техніку, яка нам надходить, ще радянських часів. Її взагалі немає сенсу ремонтувати для повернення на фронт зараз, це технології ще 80-х років. Це вже колекційні речі.

Ми намагаємося заохотити потенційних донорів, показати свою роботу, зібрати кошти. Я, можна сказати, є обличчям проєкту. Знаходжу фінансування, формую управлінський склад команди, це теж дуже важливо. З вересня 2022 року ми почали впроваджувати системні зміни. Наразі офіс — це операційний директор, менеджер з комунікацій та менеджер з прийому та обробки запитів. Ми пройшли шлях від волонтерського проєкту, де люди з різних сфер просто об’єдналися заради якоїсь ідеї, до організації з плануванням, бюджетом, звітністю. Процеси налагоджені на професійному рівні. Я дуже-дуже задоволений. Ми до цього йшли багато років. Але, звичайно, немає меж для досконалості.

- Тобто ти платиш зарплатню інженерам і дівчатам з бекофісу. І їм не доводиться волонтерити ночами, а вдень десь працювати?

- Не доводиться. У 2022 ми так працювали до вересня. Далі я просто зрозумів, що люди не можуть існувати без заробітної плати.

- Та і робота за таких умов – набагато менш ефективна.

- Вона в принципі неможлива, більшу частину роботи неможливо виконувати вночі, як волонтерство. У лабораторії три засновники — я, Андрій Височин та Давид Доброгорський.

Так сталось, що Андрію першому прийшла повістка, він пішов захищати Україну і досі виконує цю важку роботу. Давид — головний інженер з "класичної" оптики і один з найкрутіших спеців по прицілах в Україні, залишився тягнути величезний обсяг роботи в цьому напрямку, а також навчати нових інженерів. Я займався формуванням управлінського складу, пошуком меценатів. Так ми пережили найважчі місяці війни в Києві і навіть змогли вийти на новий рівень.

- Якщо все зібрати докупи, що є найважчим у роботі вашої волонтерської ініціативи? Чи у кожного є свої важкі напрямки?

- Якщо взяти мій напрямок, це довготривалі партнерські стосунки. У нас є стосунки з такими донорами як, наприклад, львівська фундація "ЗМІН". Вони нас від самого початку повномасштабного вторгнення взяли під своє маленьке крило і виділяють нам певну кількість коштів. Вони не просто допомогли, по суті вони стали фундаментом, від якого ми змогли відштовхнутись і далі працювати. Налагодження таких відносин — це багато зустрічей, презентацій тощо.

- А з якими труднощами доводиться стикатися інженерам?

- У нас величезна проблема з деталями, ми їх шукаємо по всьому світу. Світ зараз дуже обережно ставиться до цивільних організацій, які працюють для військових. Взагалі всі мої інтерв’ю, які я давав і у Швейцарії і іноземні ЗМІ, часто зводяться до роз`яснення нашого статусу.

- Що, не розуміють?

- Коли чують поняття "військовий волонтер" — у них очі по 50 копійок! Вони не розуміють, як це взагалі можливо. Іноді питають: а чим ви відрізняєтеся від приватно-військової компанії? Я кажу, що ми не є ПВК. Так, можливо, ми є людьми, які подають патрони безпосередньо, але при тому – не комбатанти.

- Багато з них, як правило, побоюються санкцій…

- Так. Якщо це офіційно якісь деталі, вимагається ціла купа документів, які підтверджують, що держава має до вас певну довіру. Тобто листи від військових аташе; гарантії того, що ці деталі потім через сірі зони Донецька, Луганська, Херсонщини і т.і. — не підуть на бік противника. Це дуже важливо. Ми намагаємося зібрати папери для надання таких гарантій. Але це дуже і дуже важко.

- Бувають такі прилади, для ремонту яких доводиться шукати якихось особливих фахівців? Чи всі вони більш-менш стандартні?

- Ні, ми не шукаємо додаткових особливих спеціалістів. Свій фах лабораторія здобула саме тому, що розбиралась з кожним приладом. Спочатку було складно, оскільки брендів тих самих тепловізорів зараз багато, кожен має свої характеристики, а відповідно і деякі відмінності. Наприклад, якщо згоріла матриця, а вона має нестандартний вигляд, то знайти і замінити її вкрай складно. Також є принципові відмінності у виробників різних країн США відрізняється від Європи та Китаю і навпаки.

- Тобто уже на вході у вас є розуміння: це американська робота? Тоді Миколі дамо лагодити…

- Не зовсім так. По-перше, найважливіша задача – зробити інженерів взаємозамінними у своїй категорії. Людина може захворіти, можуть бути якісь життєві проблеми. Тому наразі прилади розподіляються на кілька напрямків, де є кілька спеціалістів. Якщо до лабораторії надходить прилад, який ми раніше ніколи не бачили — визначається категорія і інженери з цього напрямку разом із головним інженером його вивчають, знаходять проблему та варіанти вирішення, якщо це можливо.

- Тобто на початку розгляду питання по будь-якому зіпсованому приладу у вас налагоджено командну гру. Ще й, тому що це процес навчання для кожного інженера.

- І поширення досвіду. Трапляються дуже різні ситуації, ми всі люди. Але я чітко маю знати: якщо у мене людина вибула, то я не зачиняю лабораторію.

- Повернуся до свого питання. Чи були такі прилади, де навіть ваша крута команда інженерів розуміє, що це дуже специфічна штука, і ви не готові її ремонтувати?

- Були. Наприклад, віджата ворожа техніка. Це ПТРК, протитанковий ракетний комплекс "Фагот" або "Контур". У них є системи наведення, є тепловізійний модуль. Це така штука розміром з дипломат, але вдвічі товща. Сам модуль коштує під 100 тисяч доларів. В таких приладах найпоширеніші пошкодження — посічення уламками. Це прилад військового призначення, на нього немає схем у відкритому доступі. Будь-які деталі для подібних приладів знайти неможливо, бо вони є специфічними. Деякі плати розроблені на замовлення. Тобто я б так сказав, у нас навіть юридичних підстав немає знайти такі деталі. Теоретично, єдиний, мабуть, хто може ремонтувати такі прилади — КБ "Промінь". Наша "Стугна" та їхні "Фагот" і "Контур" – це спільна розробка радянських часів. Просто наш противник, росіяни, пішли одним шляхом, а ми – іншим.

- Тобто вкрай важко у нас знайти людей, які усе це будуть ремонтувати.

- Якщо бути чесним, зараз такі підприємства, як КБ "Промінь" абсолютно засекречені.

- Розкажи історію про прилад, можливості відремонтувати який довелося шукати по всьому світу.

- Це майже будь-який прилад нічного бачення. У світі є усього три виробники головної деталі для цих приладів — ЕОПів(електронно-оптичний підсилювач). Це США, Франція та Росія. ЕОП — технологія військового призначення. Ми маємо можливість відшукувати списані, але справні прилади і використовувати їх як донорів, або одразу беремо на розбірках необхідні деталі.

- Решту деталей ви теж використовуєте для власних потреб.

- Так. Просто європейська і американська доктрини схиляються до того, що немає сенсу ремонтувати, бо немає стовідсоткової гарантії працездатності. Тому вони зіпсований прилад просто вилучають, списують і видають новий.

- Щасливі люди!

Якщо щось має гріти у вашій роботі, так це якраз оцей зворотний зв’язок після закінчення ремонту. Ви отримуєте розповіді про те, як відремонтовані тепловізори та прилади нічного бачення врятували життя наших бійців?

- У нас багато історій. Тепловізійний прилад, або прилад нічного бачення, або приціл — це по суті очі. В будь-який момент – в дощ, сніг, заметіль – в будь-яких погодних умовах. Це дуже важливо. Я пам’ятаю, що навіть у 2014-15 роках коли на командно-спостережному пункті або на блокпості був тепловізор, у підрозділу, який обороняє цю конкретну позицію, завжди був певний рівень спокою.

Одна з історій: внаслідок артобстрілу під Авдіївкою було пошкоджено Theon Micron, з яким працював медевак. Цей медевак вивозив поранених бійців з самого пекла. До нас за допомогою звернувся військовий, який перебував у тій машині відновити прилад. Теж, до речі, отримав тоді поранення. Щоб уявити наскільки він важливий, потрібно розуміти, що евакуація проводиться вночі, без жодного освітлення, машина летить на максимальній швидкості і все що може бачити водій — це зображення, яке передає Theon Mikron. Вартість цього приладу може становити 680 000₴ Такий прилад не купиш щодня і, на жаль, не кожен евак має його на оснащенні. Наші інженери його відремонтували і він справно допомагає рятувати життя наших бійців.

- Це величезний здобуток – бути більш-менш впевненим у власній безпеці (якщо, звичайно, не враховувати артилерію).

- Так. Ще у нас був випадок нещодавно, коли майже вся лабораторія захворіла на Ковід. Ми про нього і думати забули, а він виявляється нікуди не подівся. І в цей момент звертається до нас командир взводу по допомогу. 2 тепловізійні приціли і 4 ПНБ — це 80% приладів на відділення з 15 військовослужбовців, були віддані в нашу лабораторію для ремонту. Сама група лишилась в зоні бойових дій в районі Кремінної без можливості безпечно виконувати завдання вночі, спостерігати за ворогом та усувати небезпеку вчасно. Загальна вартість всіх приладів – 992 000₴ Розуміючи обставини, наші інженери, попри свій стан, доклали всіх зусиль щоб якомога швидше повернути прилади хлопцям. Лише один ПНБ врятувати не вдалось. Всі інші прилади повернулись на позиції і оберігають життя наших бійців, роблять смерть ворогам.

- Чогось нагадало цю ситуацію з "Трьох мушкетерів". Коли у Бекінгема міледі поцупила дві підвіски, що він зробив? Покликав ювеліра. Той сказав: це робота надовго. Тоді Бекінгем до терміну виконання роботи замкнув ювеліра під домашній арешт – при цьому забезпечивши йому задоволення всіх його професійних та побутових забаганок.

Отака у мене асоціація з`явилася. Але там був Бекінгем з його несамовитими фінансовими та оргресурсами. А у вас є лише ваша організація, мотивація і оці профі…

- Ми в реальності боремося за кожну копійку, це правда. Незважаючи на те, що економіка проєкту є дуже зрозумілою, гроші на цей проєкт даються важко. Я це визнаю.

- Вам пишуть в месенджері "от, росіяни намагалися підійти, але завдяки тому приладу, що ви, хлопці, відремонтували…"?

- Пишуть подяки, інколи надсилають фото.

Але для нас є більш вагомі речі. До нас вже багато років приїздить снайпер з Азову. В 15 чи 16 році на війні він втратив ногу, але не здався. Пройшов важку реабілітацію і повернувся у стрій. Постійною точкою дислокації довгий час був Бахмут. Він з 2014 року бачив і пройшов стільки, що багатьом і кілька життів не вистачить, але продовжує боротись. Він, як і багато інших таких хлопців, своєю силою, своєю незламністю мотивують нас сильніше будь-яких подяк.

- Тобто він – снайпер.

- Так. І я чітко розумію, які задачі він виконує. І радий, що ми можемо йому допомогти, чим більше він вб’є загарбників і ворогів, тим швидше я побачу свою родину, і ми всі заживемо в мирі і спокої.

- Ще одне питання – щодо тих, хто працює на машинах швидкої допомоги. Це окремий напрямок вашої діяльності – прилади нічного бачення для водіїв. Поясни читачеві, в чому тут складність.

- По перше, будь-який прилад нічного бачення — щонайменше вдвічі дорожчий за будь-який тепловізор. Плюс-мінус. Цей прилад дозволяє бачити вночі через скло автомобіля або будь-яке віконне скло. І цей прилад побудований на інших принципах, ніж тепловізор. Тепловізор не дозволяє бачити крізь скло. Ви можете побачити у склі тільки відбиток свого теплового знімка.

- А чи намагаються робити виносні прилади? Тобто розміщувати їх ззовні авто?

- Є виносні, є різні принципи дії. Але ми бачимо, що ворог не нехтує навіть обстрілами медичних і евакуаційних автівок.

- Він навіть часто на цьому фокусується.

- І, на жаль, виносні прилади живуть дуже недовго. Але такий виносний прилад можна зробити з дешевих компонентів з інфрачервоною підсвіткою, камер з дуже чутливою фотоматрицею.

- Тобто ви у себе фокусуєтесь на внутрішніх ПНБ.

- Так. У нас наразі є чітке розуміння які прилади ми ремонтуємо, а які — ні. Іноді нам приносять великий апарат, він нагадує фантастичний бінокль. Але насправді це може бути дешевий китайський ноунейм, ремонтувати який немає жодного сенсу. В умовах обмежених можливостей ККД(коефіцієнт корисної дії) дуже важливий, набагато ефективніше витратити час інженерів на ремонт тепловізора, приладу нічного бачення або оптичного прицілу, де ми можемо дати гарантію і розуміємо, що прилад буде справно працювати ще довгий час, а не повернеться за тиждень до нас, тільки тому, що він так зроблений виробником.

- Хоча б якусь допомогу від держави ви отримуєте?

- Ні, жодної.

Наразі, за місяць ми ремонтуємо 120-130 різних приладів. Вся команда лабораторії разом зі мною становить 12 людей. В нас є постійна підтримка від Фундації Змін, яка покриває частку витрат. Але більшу частину маємо збирати щомісяця.

- А хто займає перші три позиції в оцьому вашому переліку пріоритетів?

- Головні пріоритети: 1. Активні бойові дії; 2. ППД; 3. Короткострокова відпустка. В нас є форма запиту, згідно з якою ми можемо розподілити основний потік приладів. Звісно, бувають додаткові фактори.

- Тобто це принцип запеклості боїв і логіка розуміння того, що якщо ви зробите це повільніше, замовників може вже і не бути в живих

.- Так. Але ми чітко даємо зрозуміти військовим, що якщо вони нам збрешуть, людина потрапить в бан. Бо ця людина своєю брехнею не просто займає чиєсь місце, вона забирає чиєсь життя. Ми про це постійно кажемо. Це дуже важливо, щоб вони це розуміли.

- А з вами намагаються махлювати?

- Бувало. Раніше траплялись випадки, коли людина казала, що прилад належить військовому, а насправді це його власний прилад, він його на полюванні десь пошкодив, або щось інше.

- Така людина не тільки до блеклиста має потрапити, але і по мордасах отримати…

- Ми постійно моніторимо всі майданчики для продажів, такі як OLX. І ми чітко знаємо, які прилади ми ремонтували, інженери кожен свій прилад впізнають. Тому завжди нагадуємо про це своїх сторінках у соцмережах, щоб не було спокуси. Ми завжди зможемо знайти реального власника і за необхідності звернутись до Поліції.

- Повернімося до розмови про ваш колектив.

- Що мені хочеться зазначити, то це появу жінок у нашому колективі. З появою жінок у нас з’явилася жорстка дисципліна. Вони сприймають процеси інакше. По суті вони побудували систему контролю, звітності, систематизували всі робочі процеси. Ми зменшили коефіцієнт можливого обману і збільшили ККД.

- Це класне каміння в город тих, хто за старими сексистськими стереотипами вважає, що справжня система — це чоловіки, а жінки – це емоції, відсутність логіки і так далі.

- Це не так. Я навіть себе іноді відчуваю не засновником, а рядовим виконавцем. Цей симбіоз фантастичний. У нас з’явилася структура, з’явився порядок.

- Ти на початку нашої розмови сказав, що 5 років до початку нової фази війни прожив у Швейцарії. У тебе там бізнес. Тобі не казали якісь люди, циніки (бо вони люблять називати себе прагматиками): навіщо це ти зробив, це ж Швейцарія! Багато людей мріють у такій країні жити, а ти приперся сюди…

- Я просто чітко розумію, що якби не повернувся — ніколи б в житті собі не пробачив. Ніколи. Мені байдуже, що там кажуть. Але кажуть постійно: що ти тут забув? У тебе родина, у тебе бізнес. Ти би міг донатити, допомагати і так далі…

Ми ж завжди можемо знайти слова, які можуть заспокоїти нашу совість. Але у мене немає жодних звинувачень до людей, які не зробили так, як я. Абсолютно. І чесно скажу, іноді у мене бувають такі бесіди, коли я намагаюсь заспокоїти людей, що у кожного свій шлях. Якщо ти обрав цей, але ти все одно намагаєшся допомогти, донатити, підтримувати, допомагати діаспорі – це вже якийсь внесок. Так, крапелька до крапельки, ми і складемося.

Я сподіваюся, що я допомагаю цим. Єдине що — зараз ділять Україну на два типи людей: тих, хто залишився, і тих, хто поїхав. Це про чоловіків здебільшого. Але таких, як я, є тисячі! Ті, які повернулися. І навіть я вважаю, що не до кінця дотягую до найвищих стандартів. Бо багато хто приїхав — в перший же день пішов воювати. Стали на облік, взяли зброю — і пішли воювати. Оце для мене показник. Я таких людей знаю сотні — які залишили бізнес, роботу, іпотеку. По суті, це люди, які вже створили своє життя за кордоном і тільки-тільки починали виходити на той рівень, коли відчували: оце вже європейський затишок, я його зробив власною працею, я не вкрав, працював на будівництві, сміттярем, офіціантом і так далі. Тобто люди реально вкладали все в побудову цього нового витка свого життя. І вони залишили це все, повернулися і воювали. Деякі з них згинули. Ми це знаємо. Я про те, що варто і їх згадувати. Такі люди для мене просто неймовірні.

- Зараз традиційне питання, яке я ставлю наприкінці героям інтерв’ю. Скажи, ми переможемо в цій війні?

- У мене є про це маленька історія. У мене в Швейцарії, в Лозанні, є ресторан української кухні, який вже більше схожий на центр українства. Три дні від початку війни до мене приходили швейцарці, взагалі місцеві люди. Багато хто з них плакав і просив мене оформити всій своїй рідні документи, бо через 3 дні не стане нашої держави, і їм буде шкода.

- Це була універсальна точка зору в різних країнах.

- Абсолютно. І от після п’ятого дня я їм всім казав, що ми вже перемогли — всередині себе. Ми зрозуміли, що ми не Західна Україна, не Східна і не Центральна — ми є Схід України, Центр України або Захід України. Але ми єдині. Це Україна, яка стала єдиним фронтом. Витримала натиск. Витримала ракетні удари. Я пам’ятаю це відчуття безсилля, коли бачив, як твоє рідне місто Київ, де ти виріс, бомблять. Як осипається будівля ДТЕКу. Це прямо у мене на очах було. Це безсилля. Ти розумієш, що наче чимось допомагаєш, ти працюєш, намагаєшся бути максимально ефективним. Але ці потвори вбивають твоє місто. Вбивають твоїх людей. Ти бачиш тільки Київ. А у нас ще Харків, Херсон, Луганськ, Донецьк, Дніпро. Це жахливо.

Я вважаю, що на цьому етапі війни ми зробили максимум. Ми зупинили ворога, який вшестеро нас перевищує по озброєнню, по людях. А на початку повномасштабного вторгнення – бо я розуміюсь на військовій техніці – вони були мінімум на два покоління вищі за будь-які наші розробки. Технологічно ми відставали надзвичайно. Чесно кажучи, для мене це фантастика. Та й для всього світу стало фантастикою, що ми витримали.

- І ще фантастика – це наші горизонтальні зв’язки у суспільстві.

- Це неймовірна річ.

- Ми як хобіти, які один одному допомагають.

- Так. У нас ще з 2014 року є група однодумців, з часів заснування Комбат.юа — снайперської школи. Коли виникає небезпека ми завжди гуртуємось. Так сталось і цього разу. Ніхто з нас не втік, а дехто навіть повернувся. Ми знову об’єднали зусилля заради загальної мети і допомагаємо один одному. Я бачу, що всі ті, для кого війна почалась в 2014 році, всі ті, хто воював, волонтерив з того часу — тут, в Україні і продовжують боротись. Ті хто вижили… На жаль, багатьох ми втратили як за цей рік, так і до повномасштабного вторгнення. Але ті хто вижили боротимуться і ми разом із ними.

Я впевнений, що ми переможемо. Принаймні я зроблю для цього максимум того, що можу зробити.

Охочі допомогти Ігорю Федірко і його колегам можуть скористатися такою інформацією:

Для пожертв з будь-яких карток (Apple Pay, Google Pay):

https://pay.fondy.eu/s/RLssOrtNHE1

Для пожертв з карт ПриватБанку:

https://bit.ly/3JjRTLW

PayPal:

[email protected]

Для пожертв за реквізитами

БО "БФ "ВОЛОНТЕРСЬКА ОПТИЧНА ЛАБОРАТОРІЯ"

ЄДРПОУ 44764422

UA373052990000026009031609786

в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 305299)

Призначення платежів: БЛАГОДІЙНИЙ ВНЕСОК

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"